Кожна епоха має свої винаходи й відкриття. Найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки давали можливість зберігати й передавати істинні знання, і саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.
Український народ має понад тисячолітню писемність, і почала вона складатися ще задовго до прийняття християнства.
Найдавнішим письмовим повідомленням про існування писемності у слов’ян і в українців-русів є «Сказання про письмена» болгарського чорноризця Храбра, який жив на зламі IX—X століть при дворі болгарського царя Симеона. У цій книзі Храбр розповів про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший — коли слов’яни ще були язичниками, отож користувалися рисками й зарубками. Другий етап — після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами. Але було це письмо “без оустроєнія”, тобто не пристосоване до слов’янської мови. І так було до тих пір, поки великими просвітителями слов’ян — братами Кирилом і Мефодієм – не був створений алфавіт.
Отже, українська мова — це мова корінного населення, яке споконвіку живе на рідній землі.
Людське безсмертя з роду і до роду увись росте корінням родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле, хто знає, береже минуле,
Хто вміє шанувать сучасне, лиш той майбутнє вивершить прекрасне.
Українська мова змістом, багатством, глибиною й різноманітністю переживань, відбитих у ній, красою й мелодійністю посідає одне з перших місць серед мов народів світу. Саме вона підтримує свідомість національної єдності українського народу, любов до Батьківщини й пошану до себе.
Микола Тимошик. Історія видавничої справи