Діяльність і творча спадщина Бориса Грінченка нині актуальні, як ніколи, сьогодні його ім’я вимовляється з щирою повагою і глибокою пошаною.
Доброю традицією ІППО КУ імені Бориса Грінченка стало проведення Грінченківських читань, науково-практичних семінарів, конференцій, присвячених ювілею видатного українця.
26 листопада 2014 року в залі засідань Вченої ради Київського університету імені Бориса Грінченка відбувся міський науково-практичний семінар «Борис Грінченко на тлі епохи: етюди великого життя», організований кафедрою методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання. У заході взяли участь учителі історії, української мови і літератури столичних шкіл, науковці Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, наукові та науково-педагогічні працівники Інституту післядипломної педагогічної освіти та Гуманітарного інституту КУ імені Бориса Грінченка.
Програма семінару
Учасники семінару ознайомилися з експозицією музею Бориса Грінченка, розташованого в приміщенні ректорату Університету. В науково-педагогічному зібранні було виголошено й обговорено низку доповідей і повідомлень, що розкривали маловивчені сторінки життя і творчості видатного педагога, письменника і громадського діяча.
Завідувач кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання ІППО КУ імені Бориса Грінченка, доктор історичних наук, професор Фелікс Львович Левітас виступив із доповіддю «Твір Бориса Грінченка «Брат на брата» як історико-філософське джерело». На широкому історичному тлі революційних подій 1905-1907 рр. через долю головного героя повісті доповідач розкрив трагедію сільського педагога. Ще донедавна теплі стосунки між учителем Євгеном Корецьким і селянами раптово змінюються ненавистю до інтелігента, який у розбурханій революцією і підігрітій царською владою уяві односельців набуває рис носія експлуататорських класів. Трагедія є взаємною: українське селянство стало жертвою занедбаності освітньої політики з боку самодержавства, а жертовних зусиль ентузіастів, інтелігентів-учителів на той час виявилося замало, щоб докорінно «перекувати» сільську стихію.
Науково-аналітичним і водночас доступно-цікавим був виступ наукового співробітника Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, кандидата філологічних наук Дмитра Олександровича Єсипенка «Борис Грінченко в письменницькому «десанті» Чернігівської губернської земської управи (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)». Автор зупинився на чернігівському періоді життя і творчості Б.Грінченка в 1893-1902 рр., коли він, будучи активним учасником нелегальної української Громади, працював у місцевому земстві. Письменницька, культурно-освітня, видавнича, фольклорно-етнографічна праця Б.Грінченка, внутрішнє життя Чернігівського громадівського осередку розкриті доповідачем через взаємини Б.Грінченка з В.Самійленком (обіймав посаду секретаря редакції «Черниговского земского сборника»), М.Ф.Чернявським (письменником, статистиком статистичного відділу Чернігівського губернського земства), Г.О.Коваленком (письменником, діловодом у міській думі), М.М.Коцюбинським, І.Л.Шрагом та ін. діячами. Громадянська позиція Грінченка щодо захисту національної культури, пропаганда ідей національного відродження й просвіти, соціальної рівності, широка, демократично спрямована видавнича діяльність забезпечили йому авторитетне становище в колі українців-чернігівців.
Доцент кафедри української літератури, компаративістики і соціальних комунікацій Гуманітарного інституту КУ імені Бориса Грінченка, кандидат філологічних наук Інга Василівна Погребняк висвітлила листування Бориса Грінченка і Трохима Зіньківського в контексті духовного лицарства. Загалом писемний діалог двох видатних українців тривав упродовж 10 років – від часу їхнього знайомства 1881 р. і до року трагічної смерті Т.Зіньківського в 1891 р. Аналіз епістолярної спадщини двох письменників з комунікативно-прагматичних, функціонально-стильових та лінгвостилістичних позицій видався актуальним і вдалим. Листи Бориса Грінченка і Трохима Зіньківського відзначаються високою культурою мовлення, вмінням чітко й точно формулювати думку, привертати увагу до проблеми, вибудовувати комунікативну інтенцію за допомогою ефективного відбору мовних засобів, установлювати контакт з уявним співрозмовником.
Громадянську позицію дочки Бориса та Марії Грінченків розкрила у виступі «Настя Грінченко: штрихи до політичної діяльності» доцент кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання ІППО КУ імені Бориса Грінченка, кандидат історичних наук Нінель Павлівна Клименко. Почерпнутий з архівних джерел фактичний матеріал та висновки доповідачки про участь Насті Грінченко в діяльності Революційної української партії, робітничих гуртках у Полтаві та Києві (була блискучим пропагандистом, агітатором, організатором, публіцистом), транспортуванні нелегальної літератури з Галичини в Наддніпрянщину, агітації в масових робітничих зібраннях, «Лубенській самообороні» уклалися в змістовну розповідь про коротке, на одному подиху прожите життя молодої Грінченківни.
Доцент кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання ІППО КУ імені Бориса Грінченка, кандидат історичних наук Ольга Володимирівна Дудар у виступі «Борис Грінченко та Іван Нечуй-Левицький: збереження української духовної спадщини» розкрила стосунки двох видатних діячів, які не просто товаришували і підтримували один одного, а й мали багато спільного в переконаннях та національній роботі: інтерес до української мови, освітньої діяльності, новаторські підходи в творчості, видавнича діяльність для народних потреб, працелюбність.
Старший викладач кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання ІППО КУ імені Бориса Грінченка Юрій Віленович Беззуб у доповіді «Спогади Марії Загірньої як джерело вивчення життя і творчості Бориса Грінченка» висвітлив подвижницьку діяльність Марії Миколаївни у справі увічнення пам’яті про чоловіка й однодумця через написання мемуарів. Її спомини і збережені листи письменника до багатьох осіб є важливою основою для розкриття багатьох сторін Грінченкової постаті: учителювання в народних школах Харківщини і Катеринославщини в 1884-1893 рр., робота в Чернігівському земстві та тамтешній українській Громаді (спогади про «Сивенького» (Володимира Івановича Самійленка), стосунки з І.Франком та І.Нечуєм-Левицьким («Спогади про Івана Франка та його сімейне середовище», «Про Івана Нечуя-Левицького»). Цінними для відтворення моральної атмосфери в сім’ї Грінченків є написана Марією Миколаївною «Біографія Грінченко Насті Борисівни» та спогади «В Оспедалетті» – про останні дні життя її чоловіка.
Учителі – учасники семінару отримали методичні й практичні поради щодо підготовки й проведення уроків, присвячених постаті й творчості Бориса Грінченка.