«Усе життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!» – записав якось Остап Вишня в щоденнику. За кількістю друкованих книжок Вишня посідав в Україні друге місце після Шевченка. Якщо в 1921 році він написав два твори, то в 1923-му їх було вже 270! Тоді ж він видав дев’ять збірників, а через п’ять років – 27!
Вікіпедія: Остап Вишня
І.Голод. Остап Вишня – «найбільш знаний після Шевченка, поруч із Леніним»
В.В.Дмитренко. Ніколи не сміявся без любові: сценарій літературного вечора для учнів 9-11 класів
Т.Г.Кудрик. Сценарій літературного вечора, присвяченого 125-річчю від дня народження Остапа Вишні
Остап Вишня. Портрет: відео (15 хв.)
І на іншій сторінці щоденника: «Мало я зробив для народу! Мало! Хотілося б більше, але що я можу зробити», — пише він, натякаючи на більшовицьку над ним розправу.
В 1920-х роках Вишню заарештували як особливо небезпечного злочинця – за те, що служив у військах УНР і друкувався в есерівськой пресі. Засудили до розстрілу, етапували до Харкова. Але не розстіляли! Дуже вже припали до душі місцевим чиновникам його фейлетони! Ніщо людське не було їм таки чуже…
У 1933-му письменника заарештували вдруге, тепер уже за тероризм – замах на партійного діяча Павла Постишева. Хоч і не до сміху було, та на допитах у НКВС письменник не стримував сарказму: «Чому б не звинуватити мене у зґвалтуванні Клари Цеткін?» – гірко дивувався він. Засудили до 10-ти років позбавлення волі.
Повністю відбувши десятирічний термін в Ухтинсько-Печорському виправному таборі, 1943 року Вишня, не без допомоги О.Довженка, М.Бажана та Ю.Яновського, повернувся в Україну – тероризовану, зруйновану, але невпокорену. Своїми гуморесками вчорашній в’язень мав спростовувати «наклепи» буржуазних націоналістів» та насамперед УПА – такі були правила гри з радянською владою. Кляті ж «націоналісти» подякували гумористові за те, що той першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА досі живе й бореться.
Між Остапом Вишнею і мільйонами його читачів завжди було якесь нерушиме й непоясненне порозуміння: уперто й щиро люди «не помічали» в його творах усе написане на догоду цензурі й диктатурі. Українці відчували у Вишні свого друга й речника. Майстер пародії, шаржу, травестії — Вишня маскувався під «простачка», такого собі казкового «дурника», перед яким пасують мудреці й королі. І таки пасували!
Традиція творів Вишні лежить у бароковій добі вертепу й бурлеску, коли водночас охоплювали “високе” й “низьке”, анекдот і дотеп. Він був чудовий психолог, умів скупими засобами передати химерну гру в людині таких комплексів, як страх, заздрість, задавакуватість, брехливість, наївність, цікавість, жорстокість… Вишню любили і за цю його проникливість, і за його любов до людини. «Треба любити людину. Більш ніж самого себе», – писав він у тому ж таки щоденнику. І лукаво додавав: «Любити, між іншим, це дуже тяжка робота».