Коли Буковину приєднали до Радянської України, ім’я Ольги Кобилянської (1863-1942) використовували в агітаційних цілях, ставлячи їх під статтями, яких вона не писала: політика її не цікавила. Хоч якось у розмові з журналістом обмовилася: «Тільки б більшовики не прийшли…»
Але вони прийшли. А після них знову прийшли румуни і поставили питання про ув’язнення письменниці, проведення показового суду, навіть публічного її розстрілу як зрадниці… На щастя, знайшлися мудрі люди, які буксували розгляд справи 78-літньої жінки…
Вікіпедія: Ольга Кобилянська

Твори О.Кобилянської – психологічна проза, у якій внутрішній сюжет відіграє більш значну роль, ніж зовнішній. Завдяки письменниці в українську літературу проникли символізм та елементи психоаналізу, інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії – елементи, які згодом, у 10-20-х роках ХХ століття, дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу.
Письменниця обстоювала нові ідеї, зокрема емансипації та фемінізму. Її погляди на так зване «жіноче питання» поступово розкривають три повісті – «Людина», «Царівна» й «Через кладку». «Нова жінка» Ольги Кобилянської – сильна особистість, інтелігентка, що прагне духовного зростання й незалежності, через що вступає в конфлікт із оточенням, не здатним зрозуміти її поривань. Поява в контексті української літератури зламу віків феміністичного аспекту сприяла модернізації української культури, її руху до європейських культурних широт. За життя письменниці її творчість сприяла становленню феміністичних позицій не тільки в Україні, а й по всій Європі.
До речі, мало кому відомо, що вже змолоду Ольга Кобилянська мала тяжко хворе серце й частковий параліч. Унаслідок повторного паралічу 1938 року вона повністю втратила здатність ходити. Життя минало в самотності, без коштів на лікування, у цілковитих злиднях…

У Чернівцях – у єдиному в Україні літературно-меморіальному музеї письменниці, розміщеному в будинку, де вона жила з 1925 року до самої смерті, зберігаються щоденники – два загальні зошити, написані німецькою мовою. Майже 70 років ці раритети були за кордоном, їх зберіг і передав до музею Іван Панчук – чоловік названої доньки Кобилянської Олени-Галини. Щоденникові записи показують тонкий інтимний світ і нетривіальні переживання авторки. Емоції, екстрапольовані нею на читача, є рідкістю в сучасному світі, де диктат маскульту єдиною чеснотою проголошує безграничну любов до себе, уникнення болю та страждань і зведення усього спектру переживань до вельми примітивних потреб.
О.Ю.Кобилянська померла 21 березня 1942 року, похована на Руському кладовищі у Чернівцях.