Михайло Войцехівський, директор
Інституту післядипломної педагогічної освіти
Київського університету імені Бориса Грінченка,
доцент, кандидат педагогічних наук

Минулий рік ─ перший рік серйозних трансформаційних змін у системі шкільної освіти України. Концепція Нової української школи, новий Закон України «Про освіту», реформа системи післядипломної педагогічної освіти, поява у сфері післядипломної освіти багатьох гравців змусили нас, і мене як директора, вдатися до надактивних дій для збереження і посилення позицій Інституту як інноваційного та авангардного навчального закладу України. Як слушно зауважив Л. Керролл, «потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти хоча б удвічі швидше».

Згідно із Законом України «Про освіту» розширився спектр освітніх можливостей для педагога, в тому числі – за рахунок визнання результатів неформального та інформального навчання.

Понад 20 партнерів Інституту дають змогу педагогам реалізувати право вибору: «вчителі можуть підвищувати свою кваліфікацію не лише в Інститутах післядипломної педагогічної освіти». Вчителі, що підвищували кваліфікацію в нашому Інституті минулого року, мали можливість завдяки програмі Партнерства працювати з фахівцями в Мистецькому арсеналі, International House, Lions club, Гете Інституті, Педагогічному музеї, Музеї історії ІІ світової війни, інших музеях Києва, Спілці письменників України, Київському зоопарку, в ДП «Картографія», в ліцеї імені І. Богуна, в інших закладах освіти м. Києва.

Друга модель підвищення кваліфікації – Програма розвитку персоналу навчального закладу ─ також підтвердила свою успішність. У Програмі працює 22 закладів освіти. Експериментальна програма, унікальна як за змістом, так і за формою, стала основою для розроблення модульної програми підготовки тренерів програми професійного розвитку педагогічного персоналу закладу освіти.

У цьому році нам вдалося локально апробувати нову модель підвищення кваліфікації – пролонговану. У рамках підготовки вчителів початкової школи до роботи в Новій українській школі Кравчук Л. В., Полякова О. В., Санковська І. М., Таран О. В., Софій Н. З., Трейтяк А. О., Футимська Н. А., Виноградова Н. І. успішно реалізували основні її елементи.

Створення тематичних, актуальних, середніх за обсягом програм, відбір та підготовка тренерів-педагогів, безпосереднє проведення тренінгів, супервізія педагогічної діяльності вже дають перші результати. Понад 4 тисячі вчителів перших класів, учителів іноземних мов початкових класів, заступників директорів, учителів та асистентів учителів інклюзивних класів, учителів естетичного циклу початкових класів завершили навчання та першими отримали сертифікати за цією програмою.

Другий київський освітній форум «Нова українська школа: разом до успіху» теж продемонстрував ефективність такої моделі професійного розвитку. Близько 2000 педагогів отримали перші сертифікати за накопичувальною пролонгованою моделлю.

Вперше за останні 20 років першим розділом Програми «Освіта столиці 2019-2023» став розділ «Професійний розвиток педагогічних працівників закладів освіти м. Києва». Це ще одне свідчення пріоритетності освіти в столиці, визнання важливості вчительства та його ролі в реалізації планів розбудови нашої країни.

Олександр Кочерга, заступник директора
Інституту післядипломної педагогічної освіти
Київського університету імені Бориса Грінченка,
доцент кандидат психологічних наук

Лариса Кравчук, старший викладач
кафедри методики та психології
дошкільної і початкової освіти
Інституту післядипломної педагогічної освіти
Київського університету імені Бориса Грінченка,
тренерка НУШ

Навчальний рік 2018 – 2019 розпочався з двох знакових для Української шкільної освіти подій: старту Нової української школи і сторіччя з дня народження Василя Олександровича Сухомлинського. І такий збіг не виглядає випадковим. У ньому – ще одна причина для осмислення змін, масштаб яких не має аналогів у сучасній українській історії.

Реформа розпочинається з початкової школи, з першого класу. І саме на вчителях, що цього року зустріли першачків в київський школах, зосередили свою увагу тренери нової української школи. Два тренери – О. В. Полякова та Л. В. Кравчук – підготували команду тренерів-педагогів, які стали взірцем для своїх колег. Саме вони – вчителі пілотних класів Нової української школи та педагоги-новатори – ділились досвідом, організовували спільну діяльність, модерували дискусії та проводили тренінги, формуючи у вчителів стійке переконання: навчати по-новому – життєво необхідно.

Останні десятиліття у дітей спостерігався процес зниження і збайдужіння у бажанні йти до школи, ми вже не кажемо про бажання навчатись. Надмірне захоплення предметоцентризмом перетворило школу в «академічний вуз», де урок і «сума знань» поступово переважили потреби дитини і затемнили її внутрішньоособистісний світ щасливого життя – індивідуального дозрівання.

Тому повернення до щасливого дитинства, це провідна філософська інтенція, в якій головне – природовідповідне зростання (дозрівання) особистості дитини. Тому дитинство з усіма його потребами, запитами, бажаннями, пошуками, відкриттями не можливо прожити заочно. Школа для дитини – це соціальний тренажер для вправляння, освоєння, випробовування своїх можливостей як цінного суб’єкту громадянського суспільства, відкритого до співпраці та підтримки.

Але всі ці гарні наміри можуть залишитись тільки бажаними, якщо не розпочати «трансформувати професійне сумління» педагога. Зміни – це не тільки антураж зовнішнього середовища, а й прискіплива, не завжди презентабельна робота над собою. Це тривалий, а не одномоментний акт у переосмисленні педагогами своєї ролі і місця в змінах міжособистісної атмосфери освітнього процесу. Поступ у цьому процесі потребує системної підтримки педагога. Тому менторське ставлення до потреб педагога тільки буде гальмувати зміни і не дозволить плекати атмосферу творчого пошуку, де кожен розуміє, що помилка це не вирок, а попередження до професійної пильності, власної рефлексії.

По суті гасло нової української школи збігається з назвою відомої книги В. О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» (до речі ще один мабуть не випадковий збіг і ментальна характеристика, українських мислителів Г. С. Сковороди, П. Д. Юркевича і В. О. Сухомлинського – сповідників філософії серця). Тому говорячи про те, як же столичні педагоги, учителі перших класів зустрічають новий знаковий навчальний рік, варто нагадати основні етапи підготовки.

Панацеї на всі випадки життя не має жоден регіон України, не має його і в столиці. Як і в усіх куточках України, столичні педагоги жваво вчились і очно, і дистанційно. Вчились разом з колегами-тренерами критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними, небайдужими громадянами. Активно обговорювали свої проблемні питання, здобутки, несподівані професійні відкриття в соціальних мережах фейсбуку. Ходили в гості до учителів пілотних шкіл, які з відкритістю та непідробним бажанням ділилися своїми напрацюваннями.

Захоплююче пройшли заняття «Шість цеглинок», з проектною діяльністю та освітнім потенціалом гри з LEGO. «Шість цеглинок» – це технологія навчання, яка допоможе учням тренувати пам’ять, розвивати моторику і творчо мислити. Через гру вони зможуть навчитися, наприклад, таким умінням як вирішення проблемних завдань. Учасники тренінгу мали змогу практично відтворити ситуації використання LEGO-конструктора, як дієвого інструмента навчання та розвитку дитини та переконатись, що LEGO – це не тільки іграшка, а й важливий інструмент для впровадження сучасних та цікавих дітям методик навчання.

Ми розуміли, що Нова українська школа буде успішною, якщо до неї прийде успішний учитель. Тому заняття з педагогами спрямовували на формування і всіляку підтримку їх бажання в самоусвідомленні власних дій та сприйняття найкращого досвіду. В модель занять заклали головний підхід до педагога, що він – успішний вчитель та професійний фахівець. Йому під силу вирішити дуже багато питань щодо якості викладання, обсягу домашніх завдань, комунікації з дітьми, батьками та адміністрацією школи. Він людина-лідер, яка може вести за собою, яка любить свій предмет, яка його фахово викладає. Саме такий учитель зможе стати агентом змін.

Заняття – це тільки один з етапів, на якому активно використовувались практичні професійні дії, створення міні проектів, обмін досвідом, обговорення та апробація нових методичних підходів. Після занять будь-яка людина має перевести дух і осмислити те, що вона зробила. І саме під час цього осмислення у педагогів з’являються нові запитання, бажання уточнити, переконатись, подолати сумніви.

Саме для цього педагогам, які будуть працювати цього навчального року в перших класах, пропонуємо користуватись матеріалами, розміщеними на сайті Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка http://ippo.kubg.edu.ua/. Крім цього на сторінках соціальної мережі фейсбук кожен охочий може поставити запитання й отримати кваліфіковану відповідь. Є можливість у кожного педагога написати на електронну пошту викладачеві чи методисту або приїхати на консультацію чи домовитись, в разі потреби, про проведення зустрічі з педагогами в районі.

Ще декілька цифр статистики поступу в новий навчальний рік. Протягом лютого – травня 2018 року Інститут післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка підготував 57 тренерів-педагогів. Серед них: учителі початкових класів, які брали участь в експериментах «Розроблення і впровадження навчально-методичного забезпечення початкової освіти в умовах реалізації нового Державного стандарту початкової загальної середньої освіти» та «Початкова школа: освіта для життя», методисти РНМЦ, директори та заступники директорів з навчально-виховної роботи ЗЗСО м. Києва. Під час очних сесій навчання пройшли 44 групи вчителів ЗЗСО м. Києва це близько 1500 педагогів, які з 1 вересня цього року працюють в перших класах столичних шкіл.

Ольга Мірошникова,
вчитель початкових класів
школа І-ІІІ ступенів 294 Деснянського району міста Києва,
тренерка-педагог НУШ

Пропозиція стати регіональним тренером-педагогом була прийнята миттєво. Так почалось моє «неспокійне життя». Окрім 30 першокласників, я отримала групу вчителів, з неменшою жагою до знань.

Як вчитель-практик, я безумовно мала що сказати і чим поділитись з колегами. Так все ж роботі передувало кілька місяців навчання в Інституту післядипломної педагогічної освіти. Тренінги в Інституті дозволили мені дізнатись багато нового, в першу чергу про себе, відкрити, так би мовити, «нові грані». Майбутні тренери-педагоги багато спілкувались між собою, обмінювались власним досвідом. Дуже корисною стала лекція «Особливості навчання дорослих». Тренери Л. Кравчук та О. Полякова окреслили можливі труднощі в роботі та запропонували шляхи їх подолання.

Хоча, як виявилось, труднощів не так і багато. Наявність тренера – педагога дуже гарно впливає на аудиторію. Вже на першій зустрічі я нагадала колегам слова Галілео Галілея – «Ми нічому не можемо навчити дорослих, ми тільки можемо допомогти їм відкрити це в собі». Такий початок відразу налаштував всіх на співпрацю. Не ватро намагатись продемонструвати колегам, що тренер має якісь переваги над ними. Потрібно прагнути допомогти всім відкрити в собі внутрішню потребу змінитися, переформатувати свою роботу. Ми, вчителі, готові працювати, коли бачимо “що” (конкретику) і “як” (чітко, лаконічно і “від душі”). На тренінгах постійно комбінуються техніки так, щоб всім учасникам стало очевидним, де і навіщо застосовувати нові форми роботи.

У діяльності тренера-педагога дуже важливо знати реальні потреби учасників, спиратися та посилатися на них, будувати тренінг так, щоб ці потреби були в основному задоволені. Кожного разу роботу починаємо з формулювання власних очікувань. А наприкінці кожного заняття запитуємо учасників про враження від змісту вивченого; ефективність застосованих методів роботи; проводимо обговорення того, в який спосіб учасники зможуть використати набуті знання та вміння на практиці.

Традиційно на початку роботи учасники групи спільно визначають ставлення до освітньої реформи. На плакаті фіксуємо думку кожного і дату. На останньому тренінгу робимо таку ж шкалу, щоб порівняти, чи вдалось нам змінити вектор задоволення педагогів і переконати, що «Нова українська школа» – це класно. Зміни, які кожен помічає в собі та в інших – найкращий аргумент на користь такої форми підвищення кваліфікації, як тренінг.

Задля підвищення рівня власної тренерської компетенції, ми з тренерами та колегами збираємось разом та проводимо обговорення власних тренінгів, ділимося секретами тренерської майстерності. Часто вдається відвідувати тренінги один в одного. Така інтервізія, організована в групі київських тренерів-педагогів, підтримує всіх учасників. Критерієм професіоналізму тренера-педагога є те, що він ніколи не буде критикувати чужий тренінг, а буде вчиться скрізь. Замість критики аналізуємо альтернативні способи досягнення поставленої мети, обговорюємо нові вправи, форми роботи.

“Щоб вітрильник йшов уперед, необхідне не лише підняте вітрило, а й сильний вітер”. Тренери і педагоги-тренери і є тим сильним вітром, а вчителі – вітрильниками, яким цей вітер дуже потрібен.