27 листопада 2013 року – 150 років від дня народження Ольги Кобилянської

1059856
Коли Буковину приєднали до Радянської України, ім’я Ольги Кобилянської (1863-1942) використовували в агітаційних цілях, ставлячи їх під статтями, яких вона не писала: політика її не цікавила. Хоч якось у розмові з журналістом обмовилася: «Тільки б більшовики не прийшли…»
Але вони прийшли. А після них знову прийшли румуни і поставили питання про ув’язнення письменниці, проведення показового суду, навіть публічного її розстрілу як зрадниці… На щастя, знайшлися мудрі люди, які буксували розгляд справи 78-літньої жінки…
Вікіпедія: Ольга Кобилянська
Твори О.Кобилянської – психологічна проза, у якій внутрішній сюжет відіграє більш значну роль, ніж зовнішній. Завдяки письменниці в українську літературу проникли символізм та елементи психоаналізу, інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії – елементи, які згодом, у 10-20-х роках ХХ століття, дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу.
Письменниця обстоювала нові ідеї, зокрема емансипації та фемінізму. Її погляди на так зване «жіноче питання» поступово розкривають три повісті – «Людина», «Царівна» й «Через кладку». «Нова жінка» Ольги Кобилянської – сильна особистість, інтелігентка, що прагне духовного зростання й незалежності, через що вступає в конфлікт із оточенням, не здатним зрозуміти її поривань. Поява в контексті української літератури зламу віків феміністичного аспекту сприяла модернізації української культури, її руху до європейських культурних широт. За життя письменниці її творчість сприяла становленню феміністичних позицій не тільки в Україні, а й по всій Європі.
До речі, мало кому відомо, що вже змолоду Ольга Кобилянська мала тяжко хворе серце й частковий параліч. Унаслідок повторного паралічу 1938 року вона повністю втратила здатність ходити. Життя минало в самотності, без коштів на лікування, у цілковитих злиднях…
У Чернівцях – у єдиному в Україні літературно-меморіальному музеї письменниці, розміщеному в будинку, де вона жила з 1925 року до самої смерті, зберігаються щоденники – два загальні зошити, написані німецькою мовою. Майже 70 років ці раритети були за кордоном, їх зберіг і передав до музею Іван Панчук – чоловік названої доньки Кобилянської Олени-Галини. Щоденникові записи показують тонкий інтимний світ і нетривіальні переживання авторки. Емоції, екстрапольовані нею на читача, є рідкістю в сучасному світі, де диктат маскульту єдиною чеснотою проголошує безграничну любов до себе, уникнення болю та страждань і зведення усього спектру переживань до вельми примітивних потреб.
О.Ю.Кобилянська померла 21 березня 1942 року, похована на Руському кладовищі у Чернівцях.

Зі спогадів про О.Кобилянську

– Якби мали змогу взяти лише три книги із собою, що б вибрали? – запитали в Ольги Кобилянської.
– Євангеліє, бо воно піклується про душу, Гете, бо він додає розуму, та Шевченка, бо маю завжди пам’ятати ким я є.

Цитати з творів О.Ю.Кобилянської

Гордість, яку природа кладе нам у душу, повинна більше розвивати. Се одинока зброя жінки, якою вона справді може вдержатися на поверхні життя.

Хто звивається черв’яком, той не має права скаржитися, що його топчуть.

Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen. Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor.
[Царство брехні панує, як ще ніколи дотепер. А правда відважується виповзати зі свого кутка не інакше, як закутана в привабливо-яскраві ганчірки].

Я ніколи не була духовно нижча за оточення, але завжди була самітна, ніхто мене не розумів, ніхто не любив, бо я для них була надто розумна і надто поважна, а коли я закохувалася в когось, він виявлявся боягузом, а мені таких не треба…

Кажуть: шукай щастя в собі! Що ж, я б давно так і зробила, якби мала від чого відштовхнутися, бо шукати щастя мені не звикати. Смішно лише те, що в собі не знайдеш те щастя, що міг би схвалити розум, а найгірше те, що той розум у мене є…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*